Волоцюга

Сплав планувався десь за місяць наперед, шукались човни, готувалось спорядження, складались-коригувались списки продуктів.

І ось П’ятниця, в 6:00 виходимо з дому (точніше до мене заходить Ора, щоб допомогти нести лодку), якимось чином залазимо з тим всім(а того всього було багато і об’ємно) в маршрутку в якій вже їхав Назар, на приміському зустрічаємось з Юрою, закупляємося в Скрині продуктами і вйо до маршрутки Львів-Жидачів.

Поки грузили все в маршрутки прибіг Ромко і ми купили квитки до Берездівців (8грн ) і поїхали. По старослов’янській традиції в автобусі приговорили пляшечку львівської і дорога промайнула непомітно. Вийшли за мостом через Дністер, вигрузили купу клумаків, там же нас зустрів Андрій з Роздолу. Надуваєм, грузим човни і “Атдать швартовий!!!”. Поки звикли до керування човном було кілька майже аварійних моментів (ледь не зіткнулися з опорою моста і паромом). Течія досить швидка, вітру немає пливти суцільне задоволення, на берегах купа браконьєрів, які ловлять рибу в нерест. Деякі з них приймали нас спочатку за РИБНАДЗОР :))) (бо дехто був одягнений в хакі) а потім роздуплялись коли ми були ближче, і знов за вудочки:)) Назар запропонував заробляти так гроші (зробити собі посвідчення рибнагляду, тіпа Київські з перевіркою приїхали :))).

Незабаром до Андрія зателефонували жінка і він з сімейних обставин вийшов в найближчому селі, з ним ми побачимось на наступний день в Галичі. Нас залишилось п’ятеро на трьох човнах

В обід пришвартувались до якогось острова, зробили смачненький салатик, перекусили, я заклеїв щойно знайдену дзюрку в човні і поплили далі. По дорозі перевіряли сітки закинуті тими ж браконьєрами, забирали рибу і знищували браконьєрські знаряддя, розглядали краєвиди, вилазили на підвісний міст і пісяли з нього на тих хто пропливав внизу (звісно обійшлось без жертв:)), Орест вирішив скупатись вдітим тому, що вода була дуже холодною:), скучно не було…

Першу ночівлю планувалось робити у місці під назвою “біля старого Села”, але пропливши десь 40 км. кожен наступний км давався з великим терпінням :” - Де ж то …не старе Село”. Нарешті терпіння, як йому і належить, закінчилось і ми причалили до першого ж нормального для ночівлі місця. Через годину нас наздогнав Саня який затримався по своїх справахі не міг випливти з нами разом. Отже нас стало шестеро і гора човнів (чотири). Розпалили ватру (дров було дуже багато - минулого року велика вода поприносила), поставили намети.

На вечерю в меню були макарони з піском, і смажена крадена риба, крадена риба смакує по особливому, зовсім не так як зловлена, а тим більше куплена:)

День другий

Спалося, добре і зручно, Орест був настільки замучений , що в наметі спала тільки його голова, яка з останніх сил туда залізла :).

Зранку сніданок, складання наметів, завантаження човнів, я навіть руханку невеличку зробив:) і в плавання. Десь за годину допливли до того “Старого Села” де мали бути вчєра, там вже стояв намет і якісь чувачки палили багаття. Чим далі, тим Дністер ставав ширший, а течія повільніша.

В обід “Сканектили ” човни зробили салатик з сардин, цибулі та майонезу, пообідали, трішки подрейфували і на весла. Наступна зупинка славетне місто Галич.

В Галичі припаркувались відразу за пішохідним мостом, я перевдягнувся і разом з Ромком, Назаром, і Санею пішли в місто на екскурсію, і заодно докупити продуктів.

Місто мені дуже сподобалось - затишне, невеличке містечко з багатою історією та гарною природою. Майже всі магазини розташовані в одному місці. Чимось нагадує нашу площу Ринок. В центрі на території церкви макет стародавнього міста. Ну і звісно Данило Галицький на коні, як же в Галичі і без Галицького :)). Закупившись провіантом, вирішили відвідати замкову гору, по дорозі зустріли тусу місцевої гапати, яка чемно показала нам дорогу, кілька хвилин підйому і ми на горі. Робимо фотосесію на відреставрованих руїнах замку. З гори відкривається чудова панорама на Дністер і частину міста. Насолодившись краєвидами,повертаємось до наметів, де нас вже чекав Андрій, котрий знайшов трохи вільного часу, щоб приїхати в Галич на нічку і поспівати під гітару пісень. Вночі було весело, співали купу пісень під гітару біля вогнища, варили їсти два рази, цього разу без піску :).

День третій

Зранку Андрій поїхав додому, отже нас лишилось шестеро і три човни. В такому складі сплав продовжиться до кінця. Сніданок, розбирання наметів, похід Ромка в село по воду і знов за весла. Я нарешті знайшов останню дірку в човні яку я шукав ще до сплаву, заклеїв і втішився, що нарешті ніц не треба буде підкачувати. Дністер після Галича не хотів нас нести далі і зустрів потужним зустрічним вітром, при якому не те, шо пливти за течією, а залишатись на місці було важко. І цей вітер дув кілька днів, так приходилось постійно гребти. Пропливли кілька км від Галича, зупинились за залізничним мостом, щоб пообідати. Розводили демагогію про те чи видно з відстані 100 метрів як прогинається міст від ваги потяга.

Сонце світило зі всіх сторін: зверху і відбиваючись від хвиль, знизу, ззаду, з боків. Майже всі добряче підсмажились, спалили вуха, носи і решта незахищених частин тіла.

Гребли цілий день намагаючись добратись до газопроводу Союз. Але так і не добрались як виявилось пізніше він був досить далеко і при зустрічному вітрі за один день туди добратись було нереально (принаймні для нас). Розставили намети, повечеряли, поспілкувались і спатоньки.

День четвертий

Як завжди сніданок, збір шмоток, і весла. Нарешті прийшло “Єдінєніє” з природою. Гребем до газопроводу. Вітер створює хвилі висотою близько пів метра, ковбасить на таких хвильках класно Нарешті десь після обіду зовиділи ту довгоочікувану трубу з газом. А чекали ми тому, що там в нас була запланована БАНЬКА!!! Назбирали купу дров, понаносили здоровенних каменюк. Будували каркас. Склали з каміння криницю і палили там пів дня вогнище, щоб каміння добре нагрілось, заодно варили гамати. Знайшли щось подібне до джерела, де згори витікало трохи води, я вирив там ямку, наскладав каміння і зробив джерело :). Юра тим часом робив сходи від баньки до річки, тому що берег був досить крутим і слизьким. І ось каркас накрили плівкою, як могли так і загерметизували, вогонь затушено, каміння розпечене. Оскільки шкіра і без баньки пекла, сонечко постаралось, сильно паритись я не хотів (читати - боявся). Але сильно і не вийшло помилились з об’ємом : банька вийшла дуже великою, прямо як шалаш для вісіллє в селі. І відповідно енергію нагрітих камінчиків хватило тільки на два коротких заходи. Зате як класно з баньки в холодну річку запригувати ! Щей вночі. Супер. Сходи до речі було зруйновано масовою панікою і натиском бажаючих охолодитись:), а шкода - такі мальовничі сходинки були. Після баньки спалось прекрасно, майже одразу всі позасинали.

День п’ятий

Як завжди - спуск на воду всього барахла, обід на воді. Втопили кульок бульби і пачку солі Похід в магазин в Гориглядах за пивом, до речі пиво Микулинське там коштує дешевше за львівське у Львові, а смачніше набагато. Місцеві аборигени зустріли наших ХИЖИМИ поглядами типу: “- Ви чьо тут трьотєсь!!”, або “-ШЬО ЗА НА…”. Але поглядами всьо і обійшлось. Випили по пивку і далі на воду. Назар відділився і погріб далі. Ми спостерігали як баби перуть лахи в ріці і возять їх звичайними тачками. Відвідали печерну церкву. Тоді дізнались що Назар дуже далеко і погребли з більшим ентузіазмом Під вечір вітру не було і гребти було одне задоволення, особливо коли стемніло. Мигали ліхтариками абетку дядька Морзе для зв’язку між човнами Було весело. Нарешті побачили Назара. Припаркувались. Поматюкались:) Він вже майже зварив вечерю. Намети не було де ставити. Всюди 20- градусний схил, я і Юрко спали на землі, решта в лодках.

День шостий

Прокинулись разом із сонечком і майже одразу в човни. Вітру не було, тому вдалось кілька годин дрейфувати за течією. Відвідали водоспадик, виділи купу парапланеристів, які висіли в повітрі. Далі вилізли в руїни фортеці XVII ст. в с. Раковець, забори в цьому селі всі зроблені з каміння, нагадують якусь Французьку провінцію :), купилитам пива і морозива і попливли далі. На вечерю був знаменитий червоний борщик зварений на вогні, ще такого смачного ніколи не куштував

День сьомий

Пливлося нормально, майже весь час дрейфували.

Залізли на якусь печеру, звідти гарний краєвид, роздивлялись острови, які схожі на інь-янь, знищували браконєрські знаряддя, оглядали взірваний міст, який взірвали при зйомках якогось фільму, так і не знаю якого. Розташувались в с.Устечко. Народ там дуже привітний і доброзичливий. Купили в тьоті на ровері 3,5 л. молока - в двічі дешевше, ніж у Львові. Хоча тьотя втішилась жи продала нам так дорого то молоко. Поїли Папу з Моньою і полєгали спати.

День восьмий або велике матрацне прання.

В цей день було заплановано привести себе в людський вигляд, попрати лахи, відвідати водоспад, повалятись на сонечку і ніде не пливти. Що ми успішно і зробили. По дорозі на водоспад ледь не наступили на змію яка називаєсі Мідянка . Один вуйко в свому репортажі написав шо до водоспаду ведуть всі стежки - хер там!!! ми найшли одну яка не веде :))). Джуринський водоспад сподобався своїми розмірами і потужністю. Вирішили ще зайти подивитись на Червоногородський замок, в якому мені сподобалась корона.

Навколо водоспаду і замку ходять купами кузьмічі, купи пляшок і тд.

По дорозі назад зайшли в магазин, де висіла табличка “На борг товар не віддаєм” і бумажка з фотографією дільничного, який обслуговує село з графіком прийому:) Випили розливного Микулинського і на базу. Їли, спали , валялись. Коли надоїло, стали кидати в багаття аерозольні баночки, щоб розбудити тих, хто спав, від двох вибухів постраждав троха мій карімат і намети, зате будильник знаменитий получився. З села прибіг вуйко привітався зі всіми персонально, сказав жиби не стрілєли, бо був в авгані та стрілянини не любить. Казав: ” Шо попросите принесу тілько не стріляйте” , - аж шкода стало Пішли з вуйком по питну воду, він по дорозі розказував про велику воду минулого року, і шо Ющенко йому нову хату побудував.

Показував здоровенне дерево, яке вода принесла і говорив:

- На холєру воно мені треба:) .

Вночі палили велике багаття - спалювали всі дрова, бо то була остання ночівля в наметах.

День восьмий. Фініш

Зранку почав падати дощик Дуже нелюблю везти додому мокрий намет і речі, але прийшлось пакуватись. Дощ був недовгим, а вітер попутнім і через 4 години ми добрались до кінцевої точки - м. Заліщики. Миєм лодки, самі миємося, спускаємо і складаємо човни. Пакуємо наплечники і вйо в місто. Залишаєм шмотки на вокзалі, закуповуємося пивом, робим невеличку екскурсію по вечірніх заліщиках.

Місцевий дядько на запитання Ромка як пройти до пам’ятника Степану Бандері, пів одинадцятої ночі прикидується німим і закриває хвіртку

Далі сідаєм в поїзд до Тернополя, де робимо невеличку прогулянку ранковим містом і нарешті електричка до Львова.

Хвотки

Блог автора