Волоцюга

Слава Україні!

Привіт усім, хто, блукавши нетрями всесвітньої павутини, випадково чи навмисне, заліз на наш сайт!

Я хочу повідати Вам про мою поїздку на рок фестиваль U.ROCK, який відбувся 13-14 червня на березі моря, приблизно 60км від Одеси в сторону Білгород-Дністровського.

Запропонував мені поїхати туди Богдан Чайковський, прикольний чувак і теж безнадійний волоцюга. Квитки ми купили заздалегідь, бо думали, що місць не буде, десь за 2 тижні до поїздки. Спочатку зголосилися четверо - я, Бодя і два Павли, а тоді ми ще завербували пару наших друзів – Мар’янку та її хлопця Павла. І так в нашому стаді було три Павли, Рома, Богдан і Мері.

Нарешті прийшла довгоочікувана п’ятниця, ми зустрілися в скрині, закупилися провіантом і пивом у дорогу і на вокзал. Біля вагону нам приємну несподіванку зробили ше двоє наших друзів, які не змогли поїхати з нами – Ната і Ромко. Вони махали нам білою хусткою і бігли за потягом, коли той рушив. Нам було це дуже приємно.

Так, всілися ми у вагончику-плацкарті,

відкрили пиво, канапки, карти, біленька, анекдоти, веселі жарти, відчинене вікно….. одним словом клас!!! Коли пішли в тамбір на перекур, зустріли ще людей, які теж на фест їхали, подружилися з нимиJ. Лягали ми спати близько ранку, бо вже за вікном вагона світало. Не встигнув я заплющити очі, як провідник вже нас розбудив. Попили чаю у вагонних стаканах з булками і вже місто-герой Одеса!

Концерт починався в 17-00 а ми приїхали в 07-50 ранку, і, оскільки в нас було багато вільного часу, ми вирішили погуляти по Одесі. Звичайно перше місце, яке спало нам на думку відвідати, це головна вулиця міста. Де вона знаходиться, ми не знали, бо перший раз приїхали в це місто, тому питали перехожих, які непривітно і неохоче нам підказували дорогу. Може через те, що почула від нас українську мову, а може через те, що ми відволікали їх від суботніх клопотів. Але, якось, ми й таки добралися в центр на Дерибасівську. Відвідали багато видатних місць, зокрема пам’ятник цариці Катерині ІІ, Пушкіну, Потьомківскі сходи, покаталися на фунікулері, пошастали по морському вокзалі, де й пообідали. Витріщали очі на могутні велетні кораблі.

Після обіду почали шукати транспорт, щоб доїхати до місця призначення – пляжу, наметового містечка і головне МОРЯ. Маршрутку ми не знайшли, тому знову повернулися на вокзал і сіли в електричку. Через годину з хвилинками ми вже приїхали на станцію Лимарську, вийшли на перон і побачили таких як ми дуже багато людисьок.

Ми, не знаючи дороги, пішли за всіма і через 10хв ми побачили море. Відразу пішли в наметове містечко будувати собі житло на три дні. Підійшли до організаторів, спиталися ціну, ті посміхнулися і подякували нам, за те, що ми приїхали.

Поставили намети, обмили то все діло швиденько, на гілку знайдену почепили прапора біля наших наметів, якого привезла Мері. Ми єдині там були, біля чиїх домівок майорів стяг!

Тоді пішли на концерт, наплигалися досхочу, напилися пива. Як закінчився день, я не пам’ятаю….

Наступного дня, в неділю, ми прокинулися рано, назбирали дров у парку, який був недалеко від пляжу, й розпалили багаття. Варили ми гречку з м’ясом а тоді пили каву.

Після смачного сніданку – купатися і загоряти.

Будували замки з піску, закопували один одного в пісок. Море нам подарувало пляшку пива, викинуло її хвилями на берег і прямо нам в руки J Так під сонцем проминув майже весь день. Ввечері знову на концерт.

Весело і безтурботно промайнули всі дні нашого відпочинку. Не встигнули ми оком зморгнути, як вже пора збиратися їхати додому. Всі замучені, невиспані але щасливі зібралися з останніх сил, зібрали речі, склали намети і в дорогу додому.

Назад ми вже позасинали як малі діти, не те що туди, і прокинулися аж від паніки божевільного провідника, який нас розбудив в 4-00 ранку, бо ми без дозволу взяли матраци. Але навіть після цього, ми ще трохи поспали.

Вийшли на рідну землю, а Львів нас зустрів веселкою та дрібним дощем. Попрощалися один з одним і порозходилися по домівках. А я пішов на роботу, поділився з колегами враженнями від пригод, і робив вигляд, що працюю, борючись з сном і втомою.

Ось так. Розповів би більше, але, нажаль, хворію склерозом, тому багато чого не згадав. Вам можу сказати одне: беріть найближчих друзяк, рюкзаки, гарний настрій, трішки грошей і подорожуйте, відривайтесь на повну, адже один раз живемо! Не треба забувати фотоапарати, щоб найкращі миті можна було увічнити, і потім написати статтю маленьку нам на наш сайт волоцюг. Може хтось, прочитавши це і поглянувши фотки, теж стане одним із нас. І одним волоцюжком на світі стане більшеJ